Юридичний вісник України. – 2011.08.13-19.–№ 32
У липні парламентом прийнято, а главою держави підписано Закон України «Про судовий збір», який набирає чинності з 1 листопада 2011 року
Безсумнівно, прийняття цього акта є надзвичайно актуальним. Адже з часу здобуття Україною незалежності суди фінансувалися за “залишковим принципом”, і такий підхід не лише не сприяв незалежності судової влади, але й підривав її авторитет та паралізував роботу судів. Ще у Давньому Римі юристи говорили, що правосуддя – це основа держав (justitia fundamentum regnorum). Відповідно, належне фінансування судів загальної юрисдикції має бути пріоритетним завданням. Саме тому одним із засобів досягнення цієї мети і стало запровадження інституту судового збору.
Об’єкти справляння судового збору
Про важливість ухвалення такого Закону наголошували не лише вітчизняні правники, але й міжнародні експерти. Так, доктор Аксель Г. Кетц та Тімо Лігі, доповідаючи 26 квітня 2010 року у Раді Європи щодо оцінки і стратегії вдосконалення української системи фінансування судів, зазначили, що з метою уникнення систематичного недофінансування потрібно підвищити рівень судового збору, який в Україні є надто низьким. За даними дослідження, проведеного цими фахівцями, у Великобританії та Естонії суми, які сплачуються за подання позову в цивільній справі за майновим спором, покривають 80-100% вартості судового провадження. У нас же цей показник становить залежно від категорії справи від 2 до 65%.
Прийняття зазначеного Закону обумовлено також потребою законодавчого врегулювання питання судового збору, який як поняття з’явився з моменту прийняття 18 березня 2004 року Цивільного процесуального кодексу України. Сплату судового збору передбачено також Кодексом адміністративного судочинства України та Господарським процесуальним кодексом України.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону судовий збір сплачується: за подання до суду позовної або іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.
Громадянам важливо знати, що судовий збір не справляється за подання:
– заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом;
– заяви про скасування судового наказу;
– заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення, а також в інших випадках, передбачених частиною 2 статті 3 Закону.
Розмір ставок
Cтаттею 4 Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Збільшення же розміру ставок судового збору фінансово обґрунтовано. Так, наприклад, реальні витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (судові повістки, папір, вартість друку та поштового відправлення), пов’язаного з розглядом позовної заяви про розірвання шлюбу, становлять у середньому 110,61 грн. Водночас законодавчо встановлена плата з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів на сьогодні становить 30 грн, а державне мито сплачується позивачем при зверненні до суду у цій категорії справ у сумі 8,50 грн. Таким чином, різниця в сумі 72,11 грн по кожній цивільній справі з розірвання шлюбу нині має компенсуватися за рахунок видатків державного бюджету. Ставка ж судового збору за Законом у такій категорії справ становитиме 188,20 грн, що дасть змогу компенсувати відповідні витрати.
У господарському процесі витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду однієї справи у суді першої інстанції в середньому становлять 362,76 грн, а законодавчо встановлена плата за інформаційно-технічне забезпечення на сьогодні становить 236,60 грн. В адміністративному процесі на розгляд однієї справи в середньому необхідно 172,84 грн, а мито при зверненні до суду в окремих категоріях справ становить 3,40 грн, і законодавство не передбачає плати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. Отже, різниця між витратами на забезпечення судового процесу покривається за рахунок коштів державного бюджету, наповнення якого здійснюється, зокрема, за рахунок платників податків, яких судовий процес не стосується.
Хочу звернути увагу, що судовий збір при зверненні до господарського суду встановлено в більших розмірах порівняно з цивільним судочинством із метою стимулювання суб’єктів господарювання до дотримання договірної дисципліни. Відтак, визначені законом ставки судового збору є диференційованими, економічно виправданими та такими, що відповідають реаліям сьогодення.
Якщо не змінювати низьких ставок судового збору, сторони не будуть зацікавлені у врегулюванні спору поза судом, а запровадження та розвиток процедур медіації є черговим кроком на шляху судової реформи. Окрім того, є тисячі скаржників, які безперервно судяться з родичами, сусідами, журналістами лише тому, що отримують від цього задоволення. Нові розміри судового збору стануть для таких скаржників стримуючим фактором. Статистика свідчить, що сьогодні в Україні кількість справ у судах на одиницю населення вища, ніж в інших європейських країнах. Відповідно зменшення загальної кількості судових справ пришвидшить здійснення правосуддя та зробить його більш ефективним.
Збільшення ставок судового збору за подачу апеляційної та касаційної скарг дозволить, на мою думку, частково запобігти безпідставному оскарженню судових рішень, а отже, знизити вкрай високий рівень навантаження на суддів щодо розгляду справ. Слід зауважити, що для незахищених верств населення, зокрема пенсіонерів, інвалідів, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та інших, передбачено пільги або невеликі ставки судового збору. Окрім того, Закон, як і процесуальні кодекси, надає право суду, враховуючи майновий стан сторони, відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк – до ухвалення судового рішення, а також зменшити розмір збору або звільнити від його сплати.
Хочу наголосити, що Закон передбачає скасування обов’язку сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, які фактично поглинаються судовим збором, що спрощує процедуру звернення до суду. Таким чином, немає підстав для побоювань, що положення цього Закону обмежують доступ до правосуддя.
Зарахування судового збору до Держбюджету
Відповідно до статті 6 Закону судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі виключно через установи банків чи відділення зв’язку та сплачується у гривнях. Статтею 7 Закону визначено випадки повернення судового збору. Зокрема, коли зменшено розмір позовних вимог або внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернено заяву або скаргу; відмовлено у відкритті провадження у справі; залишено заяву або скаргу без розгляду.
Статтею 9 Закону передбачено зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Це означає, що головні розпорядники цих бюджетних коштів, тобто самі суди, зможуть використовувати зазначені видатки на забезпечення належних економічних умов для повного і незалежного здійснення правосуддя, фінансування потреб судів (витрати на розгляд судових справ, комунальні послуги, ремонт і охорону судових приміщень, придбання оргтехніки, поштові витрати тощо). У минуле відійдуть несвоєчасні повідомлення учасників судових процесів про судові засідання через нестачу коштів на оплату поштових послуг, незадовільний стан приміщень судів, відсутність інформаційних служб у певних судах та інші “негаразди” судової системи. Більше того, централізований порядок фінансування судових органів із державного бюджету обмежить будь-який вплив на суд – ми не залежатимемо від розподілу бюджетних коштів, який здійснювала виконавча влада. Це дозволить гарантувати незалежність суду, що є загальновизнаним із позицій міжнародного права.
За попередніми підрахунками (конкретні цифри можна буде називати через рік після набрання чинності Законом), до спеціального фонду державного бюджету України від судових зборів надходитиме близько 600 мільйонів гривень, що дозволить забезпечити належний рівень фінансування судів без залучення коштів загального фонду державного бюджету, котрі, у свою чергу, можна буде використати на інші видатки, у тому числі на соціальні програми. Таким чином, правова філософія Закону та його положення, на мою думку, є позитивними для здійснення правосуддя в державі, а наскільки покращиться фінансове становище судів – покаже майбутнє.
Щодо гарантій діяльності ЗМІ
Насамкінець хочу сказати про таке. У засобах масової інформації та інтернет-просторі є повідомлення про те, що, начебто, норми Закону спрямовані на обмеження свободи слова у зв’язку з відсутністю обмежень щодо подання багатомільйонних позовів про захист честі, гідності та ділової репутації. Одразу зазначу, що положення Закону “Про судовий збір” жодним чином не звужують гарантії діяльності засобів масової інформації, передбачені Конституцією України та Законами України “Про інформацію” та “Про доступ до публічної інформації”. Крім того, не можна ставити знак рівності між можливістю подачі позову і процедурою розгляду справи та доказуванням розміру моральної шкоди. Суд, розглядаючи справу, встановлює усі обставини делікту та, відповідно, приймає рішення про задоволення позову або відмову у позові повністю чи частково.
На моє глибоке переконання, таких позовів у демократичному суспільстві не повинно бути (за умови донесення до громадян достовірної інформації, а не чуток, неперевірених даних та замовних матеріалів). Так, якщо громадяни пам’ятають положення частини 1 статті 34 Конституції України, якою передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, то не слід забувати і про частину 3 цієї ж статті, якою встановлено, що здійснення цих прав може бути обмежене законом для захисту репутації або прав інших людей. Крім того, статтею 32 Основного Закону проголошено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України; кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Тому для уникнення зазначених ситуацій представникам пера слід професійно виконувати свою роботу відповідно до вимог закону, моралі та журналістської етики.
На завершення хотів би побажати усім журналістам, юристам, читачам вашого видання, громадянам не бути стороною подібних судових процесів, адже скорочення їх кількості свідчитиме про зростання рівня культури, взаємоповаги, толерантності та відносин добросусідства, що принесе користь усьому суспільству.
_03_03.png)
